Творче життя мистецького подружжя

Всесвітній день мистецтва (World Art Day) за ініціативою Міжнародної асоціації мистецтв (International Association of Art) щорічно відмічають 15 квітня. Міжнародне відзначення World Art Day покликане підвищити обізнаність громадськості про роль творчої діяльності у всьому світі. Висвітленню незаангажованої історії унікального українського театрального колективу «Березіль» і його засновника, режисера Леся Курбаса, присвятив себе талановитий актор, режисер Йосип Гірняк, якому напередодні виповнилося 130 років від дня народження.

Йосип Гірняк є всесвітньо відомим представником української театральної спільноти XX століття. Він народився 14 квітня 1895 р. у містечку Струсів Теребовлянського повіту Австро–Угорської імперії у обдарованому талантами сімействі. Його брати Никифор, Володимир, Юліан Гірняки були добре відомі в Галичині як військові, наукові та громадські діячі. Йосип же в дитинстві полюбив театр і дебютував ще гімназистом у п’єсі Марка Кропивницького «Невольник».

Акторський шлях Йосипа Гірняка розпочався 1914 р. на аматорській сцені театру січових стрільців під час служби у війську. Наступного року він співав баритоном Москаля в «Катерині» і грав Хому у «Ой, не ходи Грицю» в театрі товариства «Руська бесіда» в Галичині. Невдовзі юнак для втілення амбітних мрій наважився зробити рішучий крок до професійної сцени Великої України. Справдитися прагненням Й. Гірняка допомогло доленосне знайомство з Лесем Курбасом, яке перейшло в товариські взаємини та тісне співробітництво в «Молодому театрі» та «Березолі».

Уважне ставлення до порад режисера, повсякчасне вдосконалення сценічної гри, вивели Й. Гірняка на лідерські позиції в акторському колективі. Дебютувавши в квітні 1923 р. маленькою роллю в експресіоністській постановці «Газ» Г. Кайзера, Й. Гірняк у листопаді того ж року отримав головну роль у виставі за Е. Сінклером «Джіммі Ґіґґінз». Успішна творча кар’єра продовжилась у Харкові, до якого вже зрілий майстер приїхав у 1926 р. разом з театром. Дружина Йосипа акторка Олімпія Добровольська та племінниця Іва Куліш теж оселилися у Харкові. Творчий дует акторів повністю присвятив себе театру і мало уваги звертав на побутові незручності в гуртожитку акторів, розташованому по Жаткінському в’їзді (який ще називався Театральний, нині Музичний в’їзд).

Незабутнє. Тернистий шлях Ігоря Маліцького

У Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів (International Day of Fascist Concentration Camps Prisoners Liberation) світова громадськість згадує людей різних національностей, які в роки Другої світової війни пережили жахіття «фабрик смерті», розкинутих на окупованій частині Європи. Через концтабори, а їх було створено нацистами більше 14 тисяч, пройшло понад 20 мільйонів осіб із 30 країн світу. Дванадцять мільйонів в’язнів загинули від голоду, холоду, страт, знущань і катувань табірної адміністрації. За колючим дротом опинилося 5 мільйонів громадян колишнього СРСР, серед яких було чимало українців.

Навесні 1945 р. нескорені в’язні почати готувати повстання, бо вже відчували неминучий крах імперії Третього рейху. Відомо, що 11 квітня 1945 р. воно спалахнуло за колючим дротом табору Бухенвальд у Тюрингії. Того ж дня у звільнений від нацистів табір увійшли військові підрозділи 3–ї армії США. Цей день з ініціативи ООН вважається Міжнародним днем звільнення в’язнів фашистських концтаборів.

Детальну оповідь про поневіряння, особисту участь у спротиву та звільнення з концтабору в австрійському м. Лін залишив у документальних спогадах про Другу світову війну Ігор Федорович Маліцький (1925–2021) — голова Харківської обласної ради борців антифашистського опору, колишніх в’язнів фашистських концтаборів, почесний громадянин Харкова. Цьогоріч виповнюється 100 років від дня його народження.

Життя актриси Валентини Чистякової

У квітні виповнилося 125 років від дня народження Валентини Чистякової — української актриси театру й кіно, педагогині, народної артистки Української РСР та Узбецької РСР (1943). Авторки спогадів про театр «Березіль» та її чоловіка — видатного режисера театру й кіно Леся Курбаса, розстріляного НКВС у 1937 р.

Валентина народилася 5 квітня 1900 р. в Санкт–Петербурзі в родині оперного співака, соліста Великого театру Миколи Петровича Чистякова. Батьки сприяли всебічному розвитку дівчини. В майбутньому сподівались бачити її лікаркою або піаністкою. В дитинстві, як більшість дітей заможних родин, Валентина опановувала спів, танець, малювання, гру на фортепіано. Любила театр і брала участь у гімназійних виставах.

У 1918 р. родина назавжди залишила Росію та оселилась у Києві. Валя готувалася до іспитів до Київської консерваторії та займалась у студії відомого балетмейстера Михайла Мордкіна. У театрі Бергоньє (нині Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки) відбувались заняття студії та репетиції курбасівського «Молодого театру». Валентина Чистякова познайомилася з театральним режисером Лесем Курбасом.

Доросліший на 13 років, Лесь Степанович неабияк вразив дівчину ерудицією та освіченістю. Він уважно і серйозно сприйняв знайомство і невдовзі вони вирішили побратися.

19 вересня 1919 р. Л. Курбас і В. Чистяковва обвінчалися в Андріївській церкві. Валентина піднесено сприйняла урочистий день у її житті. Ще б пак! Місцем церемонії наречений обрав творіння архітектора Растреллі — неперевершений зразок церковної архітектури в стилі бароко. Подружжя було сповнене надій на спільні творчі здобутки та перемоги. Вінчали молодят, греко-католика (уніата) та православну, віддані прихильники відродженої української православної церкви (УАПЦ) Марко Грушевський, Дмитро Ходзицький. Символічно, що свідками були театральний режисер (і майбутній кінорежисер) Марко Терещенко, поет футурист, ватажок творчих угруповань, редактор Михайло Семенко. Втім, те, що здавалося перспективним на зорі «світлого майбутнього» постреволюційної країни, у тоталітарній державі перетворилося на руїну. Лише Валентині Чистяковій і Марку Терещенку з тих близьких Курбасу людей вдалося пережити часи політичного терору та продовжити театральну творчість у повоєнному Харкові.

«Право на мирне життя, культуру й самобутність у нашому спільному домі – Україні!»

У світі 8 квітня відзначають Міжнародний день ромів. Свято започаткували на Всесвітньому конгресі ромів у Лондоні, Велика Британія, що відбувся 8 квітня 1971 року.

Міжнародне свято ромського народу встановлене на Всесвітньому конгресі ромів, що відбувся 8 квітня 1971 року в Лондоні, Велика Британія. Тоді ж затвердили прапор і гімн ромського народу.

В день свята за традицією роми запалюють на вулицях свічки як символ єдності свого народу та спускають на воду річок вінки, що має символізувати нелегку долю народу без своєї державності.

Організація має штаб-квартиру в Відні та офіси в Скоп'є і Вашингтоні. Вона бореться за права ромської громади по всьому світу. До появи Міжнародного ромського конгресу в Франції у 1959 році Іонель Ротару заснував Всесвітню циганську громаду. Хоча членами були переважно французи, організація налагодила контакти в Польщі, Канаді, Туреччині та інших країнах. Французький уряд розпустив Всесвітню циганську громаду в 1965 році. Тоді від громади відкололася група, що сформувала Міжнародний циганський комітет (IGC) під керівництвом Ванко Руди. Коли Всесвітній ромський конгрес 1971 року прийняв самоназву "роми" замість самоназви "цигани", його було перейменовано на Komiteto Lumniako Romano (Міжнародний ромський комітет, або IRC), а Руду знову затверджено президентом.

У 1972 році комітет став членом Ради Європи. Комітет знову змінив назву на Всесвітній ромський конгрес у 1978 році. Наступного року організації надали консультативний статус в Економічній і соціальній раді ООН.

Профспілка стала зареєстрованою громадською організацією в ЮНІСЕФ у 1986 році.

В Україні мешкає понад 15 етнічних груп ромів, серед них — серви, котляри, лаварі, плащуни та крими. Всі вони відрізняються за мовою, культурою та традиціями.

За даними Департаменту моніторингу дотримання рівних прав і свобод прав нацменшин політичних та релігійних поглядів Секретаріату уповноваженого Верховної Ради з прав людини Володимира Кондура, в Україні станом на 2023 рік проживало близько 400 тисяч ромів. Близько 100 тисяч ромів покинули країну через повномасштабне вторгнення Росії.

За даними останнього перепису населення 2001 року ромів було близько 48 тисяч. Найбільше ромів на той час проживало на Закарпатті, в Одеській і наразі частково окупованій Донецькій областях та в Криму. Складність підрахунку кількості ромів полягає в тому, що перепису населення в Україні не проводили понад 20 років. А також тому, що багато представників ромської громади живуть без документів.

Виставка декоративно-ужиткового мистецтва спільноти майстрів

«Art Гурт А»

Харків, Україна — У період з 9 по 12 квітня 2025 року у стінах інформаційно-виставкового центру «Бузок» відбудеться захоплююча виставка декоративно-ужиткового мистецтва, організована майстрами спільноти «Art Гурт А».

Незважаючи на всі виклики сучасності, талановиті майстри міста Харків продовжують творити неперевершені твори, які не лише прикрашають життя, але й демонструють непохитну силу людської душі та творчості. Ця виставка стане справжньою знахідкою для тих, хто шукає натхнення, краси та можливості підтримати українське мистецтво.

Що чекає відвідувачів?
На виставці будуть представлені унікальні роботи, що відображають різноманіття технік і напрямів декоративно-ужиткового мистецтва. Кожен експонат — це історія, яка поєднує традиції та сучасність, фантазію та майстерність.

Відвідуючи виставку, гості матимуть можливість:

• насолодитися неповторними творами майстрів;
• знайти унікальні предмети для свого домашнього інтер’єру або подарунків;
• підтримати місцевих творців та їхню справу.

Час роботи виставки:
Виставка працюватиме щодня з 10:00 до 18:00. Вхід – безкоштовний.

Про спільноту «Art Гурт А»
«Art Гурт А» — це об’єднання талановитих майстрів, які створюють свої роботи у різних напрямках декоративно-ужиткового мистецтва. Незважаючи на складні часи, вони продовжують дарувати світу красу і надихати інших своєю творчістю.

Виставка творчих робіт

учнів АртСтудії  «БДЖІЛКА»

«НА КРИЛАХ МРIЙ»

08.04.2025 – 18.04.2025

Вітаємо, шановні відвідувачі!

Виставка в ІВЦ «Бузок» стає традицією. Попри надскладне життя у прифронтовому Харкові,  ми знаходимо в собі сили та позитивний настрій. Зустрічаємося, малюємо, спілкуємося. Надихаємо один одного. Підтримуємо.      На цій виставці плоди нашого творчого труда за останній рік.  Ми зібралися тут, щоби побачити не просто малюнки, а голоси дитячих сердець, які говорять про мрії,  надію та силу. У найважчі часи саме мистецтво допомагає      нам знаходити світло, навіть коли навколо темрява.

Харків – місто незламних людей, і ці малюнки доводять, що в наших дітях живе неймовірна мужність та віра в майбутнє.  Кожен штрих, кожен колір – це не просто фарби на папері, а відбиток їхньої душі,  їхніх мрій про мир, радість та безтурботне дитинство.

Ці діти – наша гордість! І поки в їх серцях живе любов до життя, поки їх руки  творять красу, у нашого міста, у нашої країни є велике майбутнє.

Нехай ця виставка стане символом нашої віри у краще завтра!                                                

Слава Україні!

Вірність покликанню. Даниїл Самойлович Черкес — Головний будівничий Харківської каналізації

Талановитий інженер–технолог Даниїл Самойлович Черкес (1870–1944), який народився 155 років тому, завдяки здібностям і наполегливості став однією із знакових постатей в історії комунального будівництва міста Харкова. Автор проєкту і головний будівничий очисних споруд та каналізації Д.С. Черкес залишив місту одну з найдосконаліших мереж в Україні. За багаторічну викладацьку діяльність доктор технічних наук, професор Черкес виховав гідну плеяду практиків і науковців.

Кінець ХІХ — початок ХХ ст. був періодом бурхливого розвитку промислового, господарського та громадського життя Харкова. Небаченими темпами зростали торгівля, транспорт, промисловість. З 1900 р. до 1911 р. валова продукція промислових підприємств міста зросла у 2,9 рази. Спостерігався інтенсивний приплив населення, чисельність якого тільки з 1897 р. по 1912 р. зросла на 50 %. Швидкими темпами проходило цивільне будівництво: тільки з 1906 р. по 1911 р. у місті було зведено 27 % загального числа будинків. Грандіозні зміни вимагали й відповідного розвитку міської інженерної інфраструктури. У 1881 р. був введений в експлуатацію водогін. Центральні райони забудовувалися модерновими багатоповерхівками. Брукувалися й освітлювалися вулиці. Проте захворюваність та смертність від епідемій, трохи знижені завдяки введенню водогону, значно перевищували західноєвропейські норми. Харкову, який страждав від антисанітарії, вочевидь бракувало каналізації. Асенізаційна служба видаляла лише близько 15 % нечистот, а 85 % потрапляло у ґрунт і в місцеві не надто повноводні річки.

Організацією спорудження каналізації Харкова займалась міська дума, очолювана професором Харківського університету та Харківського технологічного інституту О.К. Погорелком. Пошуки гідної довіри кандидатури проєктанта завершились обранням молодого перспективного інженера Даниїла Самойловича Черкеса, який добре зарекомендував себе, працюючи на будівництві водопроводу та каналізації в м. Ялті. У Харкові в 1906 р. ним була спроектована та збудована каналізація лікарні «Сабурова дача».

Завітай на Вовна Fest вже цих вихідних!?
м. Харків

4, 5, 6 квітня
ХНАТОБ ІВЦ «Бузок»
10:00-18:00

На тебе чекають різноманітні вироби, цікаві знайомства та атмосфера творчості і тепла!?
Не пропусти!?

@vovna_fest_kh

До Всесвітнього дня театру. Український актор Марко Петлішенко

27 березня в Україні відзначається Всесвітній день театру, встановлений у 1961 р. IX конгресом Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО. Вшановуючи всіх, хто присвятив себе театральному мистецтву, згадаємо покоління українських акторів і режисерів ХХ століття, розквіт творчої діяльності яких припав на 1930–ті роки і був штучно перерваний «Великим терором».

Серед жертв політичних репресій — талановитий український актор Марко Петлішенко (1880–1938), якому виповнюється 145 років від дня народження. Його ім’я відоме сьогодні переважно театрознавцям, хоча, як вважав Валеріян Ревуцький «талантом своїм він сягав не менш високо, ніж Іван» — народний артист України Іван Мар’яненко і брат Марка Петлішенка. Їх батько, Олександр Лукич Петлішенко — рідний брат М.Л. Кропивницького і позашлюбний син Луки Кропивницького, тому носив прізвище своєї матері Петлішенко.
Марко Олександрович Петлішенко народився 29 березня 1880 р. на хуторі Сочеванів поблизу с. Мар’янівки Витязівської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кропивницький район Кіровоградської області). Його старші сини, Іван та Марко, навчалися у Куп’янському міському училищі, мали потяг до театру і, як виявилося, непересічні акторські здібності.

Тому не дивно, що від 1895 р. Марко став працювати у театральній трупі свого знаменитого дядька Кропивницького — спочатку співав у хорі та виконував епізодичні ролі, і вже потім став характерним актором. У 1900 р. перейшов до трупи П. Саксаганського (1900–1907), працював у театрі М. Садовського (1907–1914), в Товаристві українських акторів під орудою І. Мар’яненка (1915–1916), в Національному державному драматичному театрі (1917–1918, Київ), в Полтавському театрі «Рух» (1919–1922), у Харківському народному театрі (1924–1928), у Харківському Червонозаводському театрі (1928–1933), Харківському театрі юного глядача (1934–1937). Зазначимо: у 1919–1923 рр. Петлішенко, напевне, грав у Полтавському драматичному товаристві, а у Полтавському театрі «Рух» — тільки кілька місяців у 1924 р. В останні ж роки свого життя працював не у театрі юного глядача, а у Харківському театрі Ленінського комсомолу.

Персональна виставка Оксани Миланіч

«В ОБІЙМАХ АНГЕЛІВ»

28.03.2025 – 30.03.2025 (велика зала)

      Оксана Миланіч народилася в Україні, у місті Харків. Її любов до малювання проявилася ще в ранньому дитинстві, а перша «виставка» відбулася просто на шпалерах її дому.

      Оксана закінчила дві художні школи, а після тривалої перерви знову повернулася до творчості. У 2022 році, коли її рідне місто переживало важки воєнні часи, мистецтво стало для неї способом знайти спокій і зосередитися на внутрішньому світі, а не на ракетах, що літали над головою.

      Пережиті емоції надихнули на створення ангелів як головних персонажів її мистецтва. Малювати ангелів Оксана любила ще з дитинства, і це завжди помічали люди навколо. Вона малює в авторській об’ємній, багатошаровій акриловій техніці з блискучими елементами, що робить її роботи унікальними.

      Попри війну, художниця прагне передавати у своїх картинах спокій і гармонію. 27 лютого 2023 року в харківському інформаційно-виставковому центрі «Бузок» відбулася її перша персональна виставка «Під крилом ангела». Метою виставки було підтримати харків’ян у воєнний час, подарувати людям душевний і духовний відпочинок, можливість насолодитися мистецтвом, надихнути на майбутнє життя й побачити перспективи.

      Її друга персональна виставка, «Весняна пісня ангелів», проходила в Харкові, в бібліотеці №11 з 3 по 5 березня 2023 року. Третя персональна виставка, «Місто ангелів»,  відбулася в харківському інформаційно-виставковому центрі «Бузок» з 26 по 28 лютого 2024 року.

      Міжнародні проєкти:  Believe in Women – 4^th edition.  Її роботу було відібрано для участі в четвертій виставці  Believe in Women, яка пройшла з 23 по 29 вересня 2024 року. Believe in Women (Новорічна виставка). Картина Оксани була відібрана для участі в новорічній виставці  Believe in Women, яка відбулася з 16 по 22 грудня 2024 року. «Utopia» Open Call – The Hug XYZ. 34 Gallery

Її робота «Надія» була відібрана для участі в проєкті «Utopia» в 34 Gallery, міжнародній віртуальній художній ініціативі, що базується на Цілях сталого розвитку ООН та підкреслює важливість психічного здоров’я у глобальному масштабі.