Винні без вини. Онлайн виставка До Дня пам’яті жертв політичних репресій
До 160-річчя першого митрополита відродженої 1921 р. Української автокефальної православної церкви Василя Липківського.
«Апостол українського релігійно-національного відродження», за визначенням академіка Агатангела Кримського, розцінював російську православну церкву одним з імперських інструментів, яким насаджувалося лояльне ставлення українців до метрополії. Виступав проти безправності церковних громад, свавілля вищого духівництва та монастирів, що «утворило величезне провалля між зовнішньою величністю й внутрішньою нікчемністю церкви (російської), яка трималася державною – поліцейською підтримкою».
Церковний організатор, проповідник, історик, педагог Василь Костянтинович Липківський народився 7 (19) березня 1864 року в с. Попудня Липовецького повіту Київської губернії (нині Уманський район Черкаської обл.) в родині благочинного священика. Спадковість (дід, прадід служили в церкві) вплинула на обраний Василем фах. Наполегливо навчаючись у Київській духовній академії, він захистив дисертацію, здобувши ступінь кандидата богослів’я.
У 1891 р. В. Липківський був висвячений на священика, служив у Черкаському соборі, працював у системі духовної освіти на території нинішніх Черкаської, Вінницької областей, з 1903 р. у м. Києві.
16 вересня 1905 р. за поданням митрополита Київського Флавіана (Городецького) «за українофільство» його звільнили з посади директора церковно-вчительської школи і направили у передмістя Києва настоятелем Свято-Покровської церкви на Солом’янці. Опальний протоієрей взявся до розбудови скромного зовні храму. Його клопотами за проєктом інженера К. Сроковського було проведено добудову церковних приділів, триярусної дзвіниці, внаслідок чого храм було розширено майже удвічі – те, про що нині нагадує меморіальна дошка. Зусилля з оновлення церкви сприяли зростанню авторитету священика і кількості парафіян.
За життя Липківського храм встояв під час варварського руйнування церков на початку 1930-х рр. Неподалік, в Олександрівській слободі, священик провів останні роки життя «у тяжкій духовній і моральній голоднечі».
Буремні події в імперії на початку ХХ століття позначилися на церковному житті. 10–18 жовтня 1905 р. Василь Липківський головував на з’їзді духовенства Київської єпархії. Цей захід набув назви «революційного», оскільки присутні порушили питання запровадження у церкві виборних засад, пожвавлення діяльності парафій, відродження давніх українських церковних традицій. З новою силою церковно-світський рух за українізацію православного життя, незалежність від московського патріархату розгорнувся після Лютневої революції 1917 р. Під головуванням Липківського 12 квітня 1917 р. Київський єпархіальний з’їзд духовенства і мирян ухвалив, що «в автономній Україні має бути незалежна від Синоду Українська церква». У листопаді 1917 р. з метою здобуття автокефалії, відновлення неупокореної української церкви було створене «Братство Воскресіння Христа». На початку грудня при Софійській митрополичій кафедрі засновано Всеукраїнську православну церковну раду (ВПЦР), до якої увійшов В. Липківський.
https://www.buzok.kh.ua/index.php/novosti?start=364#sigProId503b700c09
До 140-річчя від дня народження громадського, політичного діяча Володимира Олександровича Ага-Бекова, репресованого комуністичним режимом.
Історії очільників міста Харкова зберегли достатньо свідоцтв про людей харизматичних, вольових, неординарних, до яких належить Володимир Олександрович Ага-Беков – голова міської Думи у буремну для Слобожанщини добу визвольних змагань. Його біографія через політичні репресії та штучні заборони замовчувалась, згадки про громадську діяльність обмежувались наведенням прізвища, часто спотворено і без ініціалів. Вперше її представити дозволило дослідження архівних документів, зібраних на виконання проєкту «Реабілітовані історією. Харківська область».
Володимир Ага-Беков народився 31 серпня 1884 р. у сім’ї військовослужбовця у Слов’яносербському повіті Катеринославської губернії. Навчався у м. Харкові в Третій чоловічій гімназії. У 1902–1908 рр. здобував вищу освіту на юридичному факультеті Харківського університету. Заглибився у проблеми студентського, суспільного життя і зайнявся пошуком шляхів їх розв’язання. Відтак за короткий час Ага-Бекову вдалось подолати непростий шлях від активіста університетського самоврядування до лідера найвпливовішої партійної сили у міській думі Харкова.
День вишиванки в Україні започаткований у 2006 році. Для українців вишиванка – справжня національна святиня, що символізує красу, силу, щасливу долю та родинну пам’ять.
Незважаючи на свою багатовікову історію, вишиванка залишається дуже модною. Жоден інший національний костюм не є таким актуальним для сучасності, як українська вишиванка. У них дівчата і жінки ще вродливіші, діти - ніби янголята у чудових рукотворних шатах.
Вишиванку творять з любов'ю, вкладаючи у кожен візерунок певний смисл, щирі думки і душу. У вишивальниць є багато традицій і обрядів перед власне процесом вишивання, тому що це - особлива творчість, у якій передається наша українська краса, наша душа.
Вишита сорочка - свого роду оберіг, символ здоров’я, добробуту та краси, щасливої долі й родової пам'яті, любові та святковості. Коли говорять, що людина народилася в сорочці, мають на увазі, що це - щаслива людина.
Міжнародний день сім'ї
У інформаційно - виставковому центрі «Бузок» 15 травня відзначили Міжнародний день сім'ї та продемонстрували фотовиставку «Щаслива сім`я: погляд дитини».
Основною ідеєю фотовиставки була презентація фотографій, на яких зображені діти, що виховуються в сім`ях усиновлювачів, опікунів, піклувальників, у прийомних сім`ях, дитячих будинках сімейного типу, що ототожнюють уявлення дитини про щасливу родину та щасливі миті в родинному колі, популяризація сімейних форм виховання та сприяння їх розвитку в регіоні. Уміння радіти життю, любити, помічати прекрасне - це те, що отримує дитина у щасливій сім`ї. У заході приймали участь 17 родин із різних районів Харківської області. Після офіційної частини урочистого заходу відбувся розважальний майстерклас з дітьми.
З нагоди Дня сім`ї Харківська обласна військова адміністрація висловила щиру вдячність за роль у вихованні дітей та особистий внесок у розвиток сімейних форм виховання на території Харківської області та відзначила листом-подякою родин батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних матерів, патронатних вихователів, привітали нагороджених квітами і подарунками.
ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА ХУДОЖНИКА КОСТЯНТИНА ГУМЕНЮКА
«СВІТ АКВАРЕЛІ»
14.05.2024 – 26.05.2024
Костянтин Олександрович Гуменюк народився в 1981 році в місті Харкові. Малював з дитинства, з молодших класів школи відвідував гуртки малювання, паралельно займаючись єдиноборствами. Після закінчення 9 класу вступив до художнього училища, де навчався 4 роки на художньо- оформлювальному відділенні. У 2000 році став студентом 1 курсу відділення станкової графіки Харківської академії дизайну і мистецтв, 6 років навчання на цьому відділенні стали визначальними в становленні професійних навичок і його світогляду.
Після закінчення академії Костянтин Гуменюк навчався на курсах іконопису в Харківському Покровському монастирі, де вивчав традиційну техніку цього давнього мистецтва.
Художник завжди знаходиться в творчому пошуку, працює в різних техніках – акварель, олійний живопис, акрил, маркери. Один із улюблених матеріалів Костянтина – акварель, вона супроводжувала його в творчих пленерах по Харківщині, Полтавщині, західній Україні, Грузії… Цей матеріал приваблює тим, що під час написання етюду або картини художник повинен весь сконцентруватися на роботі, продумати свої дії на декілька кроків наперед, для цього потрібно відсторонитися від побутових турбот і зануритись у світ кольорів і відтінків, митець стає не тільки стороннім споглядачем природи, а й у такий спосіб досліджує її.
Роботи, представлені на виставці, написані в різних жанрах – побутові сцени, натюрморти, але особлива увага приділяється пейзажу – зображенню різних сезонів року, різних станів доби.
Персональні виставки:
2019р. «Колір душі», ІВЦ «Бузок», м. Харків;
2021р. «Ритм міста», культурно-просвітницький центр «Будинок Нюрнберга», м. Харків;
2023р. «Синтез», арт-центр «Zello», м. Полтава;
2023р. «Щоденник художника», Художній музей ім. М. Ярошенка, Полтава.
Друга світова війна (01.09.1939 – 02.09.1945) – найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло за різними оцінками від 50 до 85 мільйонів людей. Упродовж 21 місяця цієї війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а від 22.06.1941 вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська або, в радянській історіографії, Велика Вітчизняна війна 1941–1945 років.
Війна для України почалася 1 вересня 1939 р. із нападу нацистської Німеччини на Польщу. Цього дня німецька військова авіація бомбардувала Львів та інші міста.
Жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часами вбивати інших українців. Поруч із тим, слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про солдат Радянської армії (понад 6 млн) та вояків УПА (понад 100 тис.), так і про тих українців і вихідців з України, які перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі (120 тис. у 1939 р.), США (до 80 тис. у 1945 р.), Канади (до 45 тис. у 1945 р.), Франції (до 5 тис. у 1940 році). З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини (від 600 осіб у 1939 році до 250 тис. у 1941-45 рр.), Румунії (24 тис.), Угорщини (до 20 тис.), Словаччини (до 2 тис.), Хорватії (1,5 тис.).
Прямі людські втрати України у Другій світовій війні становлять 8-10 млн. осіб, економічні – 285 млн тогочасних рублів. Разом з тим, Друга світова війна відкрила для українців руйнівну «силу» обох тоталітарних режимів. Всім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл). Разом з тим довгий час замовчувались численні злочини комуністичного режиму на нашій землі. Серед яких – розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року; підрив Дніпрогесу і знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих в море разом із санітарними машинами тощо.
Із Україною також пов’язане і завершення війни. 2 вересня 1945 р. генерал Кузьма Дерев’янко від імені СРСР приймав беззастережну капітуляцію Японії.
Групова виставка художньої студії «ART-PEOPLE»
«МИТТЄВОСТІ»
30.04.2024 – 12.05.2024
Ми, група художниць – Людмила Корнілова, Олександра Торяник, Оксана Помазуновська, Людмила Жорняк, Оксана Єна, Алла Глущенко, Наталя Большуткіна – вітаємо всіх на нашій виставці!
Ми всі дуже різні за віком, за фахом, за характером, але здатність бачити та відчувати красоту навколо та бажання творити привело нас до студії Світлани Юдіної «ART-PEOPLE». Світлана – чарівна, завзята, талановита. Ми завжди відчували ії любов до своєї роботи, до нас, учнів. Чого ми тільки не створювали в студії: малювали олівцями, пастелью, робили батік, декупаж, вітражі! І, звісно, писали олією. Це було так цікаво та душевно! Кілька років (багато) ми відвідували «ART-PEOPLE», сдружилися, і вже навіть не уявляли себе без цієї атмосфери творчості, один без одного.
З різних куточків міста ми зліталися в студію, як «бджоли на мед», і так от ми й стали «бджілками».
А оскільки ми не обмежувалися лише малюванням, а в студії та за ії межами валяли, в’язали, шили іграшки, робили прикраси, пекли тістечка, варили мило, співали, танцювали, читали вірші, займалися йогою, мандрували, то стали «шаленими». Наша група «Шалені бджілки» існує вже біля десяти років. Дуже вдячні нашим вчителям Світлані Юдіній та Станіславу Іляшенко за труд та терпіння!
Після повномасшабного вторгнення оскаженілого сусіда багато хто поїхав, і не тільки з Харкова. Ті, хто залишився з нас, деякий час були розгублені, налякані, але дуже підтримувало «Як ти?», «Що у вас?». Турбота про близьких, волонтерство, намагання хоч чимось бути корисними допомогало втримати рівновагу. Згодом, щоб не втратити здоровий глузд, ми почали зустрічатися в когось вдома, по черзі малювати та смакувати.
Такі зустрічі — справжнє щастя! Після двох років великої війни нас вже більше. Дякуючи ЗСУ ми продовжуємо жити у рідному місті, зустрічатися, радіти та цінувати всі миттєвості нашого швидкоплинного життя!
Чорнобильська катастрофа: трагедія, подвиг, попередження
Аварію на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. відносять до найбільших екологічно-гуманітарних катастроф, яких зазнавало людство. Вражаючий масштаб трагедії – радіоактивним цезієм було забруднено ¾ території Європи – привернув увагу науковців всього світу, а негативні її наслідки на собі відчули громадяни багатьох країн.
Завдяки героїчним зусиллям ліквідаторів, серед яких близько 20 тисяч харків’ян, вдалося вгамувати стихію. Ціною власного життя вони зупинили пожежу в той час, коли планета опинилася на грані існування.
«Трагедія не повинна повторитися» – ця істина, безумовно, зрозуміла кожному. Але вже у ХХІ столітті знову на українській землі виникла ядерна загроза, на цей раз від керівництва держави-агресора, готового використати у загарбницькій війні ядерний фактор.
Захоплення Чорнобильської та Запорізької атомних електростанцій у перші дні повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, як показали подальші події, було одним з пріоритетних завдань кремля. Під російською окупацією ЧАЕС перебувала з 24 лютого по 31 березня 2022 р. Цим часом агресори розграбували та знищили новітню Центральну аналітичну лабораторію, пошкодили та вивезли вимірювальну, офісну техніку, телекомунікаційне обладнання підприємства, що негативно вплинуло на фіксацію результатів моніторингу ядерних матеріалів. Майже місяць силою утримували 64-х працівників станції. Чорнобильська АЕС та всі ядерні об’єкти залишилися без електропостачання. Отже, Росія піддавала загрозі весь світ, продовжуючи бойові дії у безпосередній близькості від небезпечних ядерних об’єктів. За словами Президента України Володимира Зеленського, лише завдяки професійності й сумлінності українських спеціалістів Україну та Європу вдалось врятувати від нової катастрофи. «Вважаю, що після усього, що російські військові зробили в Чорнобильській зоні та на Запорізькій АЕС, ніхто в світі не може почуватися безпечно, знаючи, яка кількість атомних об’єктів, ядерної зброї та відповідних технологій є у російської держави», наголосив він.
Офіс Генерального прокурора України зареєстрував низку кримінальних проваджень за статтею «екоцид» через дії Росії на Чорнобильській та Запорізькій АЕС. Медійники ж все частіше використовують сполучення «політика ядерного тероризму».
Фахівці міжнародних організацій, українські спеціалісти не мають повноцінного доступу до приміщень Запорізької станції, яка залишається в руках загарбників. Територія промислового стратегічного об’єкту використовується російськими військовиками не за призначенням: там лунають вибухи, з майданчиків станції чиняться терористичні обстріли української сторони. Так, місія Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ, англійською IAEA) зафіксувала влучання трьох дронів у реактори Запорізької атомної електростанції 7 квітня цього року.