Вірність покликанню. Даниїл Самойлович Черкес — Головний будівничий Харківської каналізації
Талановитий інженер–технолог Даниїл Самойлович Черкес (1870–1944), який народився 155 років тому, завдяки здібностям і наполегливості став однією із знакових постатей в історії комунального будівництва міста Харкова. Автор проєкту і головний будівничий очисних споруд та каналізації Д.С. Черкес залишив місту одну з найдосконаліших мереж в Україні. За багаторічну викладацьку діяльність доктор технічних наук, професор Черкес виховав гідну плеяду практиків і науковців.
Кінець ХІХ — початок ХХ ст. був періодом бурхливого розвитку промислового, господарського та громадського життя Харкова. Небаченими темпами зростали торгівля, транспорт, промисловість. З 1900 р. до 1911 р. валова продукція промислових підприємств міста зросла у 2,9 рази. Спостерігався інтенсивний приплив населення, чисельність якого тільки з 1897 р. по 1912 р. зросла на 50 %. Швидкими темпами проходило цивільне будівництво: тільки з 1906 р. по 1911 р. у місті було зведено 27 % загального числа будинків. Грандіозні зміни вимагали й відповідного розвитку міської інженерної інфраструктури. У 1881 р. був введений в експлуатацію водогін. Центральні райони забудовувалися модерновими багатоповерхівками. Брукувалися й освітлювалися вулиці. Проте захворюваність та смертність від епідемій, трохи знижені завдяки введенню водогону, значно перевищували західноєвропейські норми. Харкову, який страждав від антисанітарії, вочевидь бракувало каналізації. Асенізаційна служба видаляла лише близько 15 % нечистот, а 85 % потрапляло у ґрунт і в місцеві не надто повноводні річки.
Організацією спорудження каналізації Харкова займалась міська дума, очолювана професором Харківського університету та Харківського технологічного інституту О.К. Погорелком. Пошуки гідної довіри кандидатури проєктанта завершились обранням молодого перспективного інженера Даниїла Самойловича Черкеса, який добре зарекомендував себе, працюючи на будівництві водопроводу та каналізації в м. Ялті. У Харкові в 1906 р. ним була спроектована та збудована каналізація лікарні «Сабурова дача».
Завітай на Вовна Fest вже цих вихідних!?
Завітай на Вовна Fest вже цих вихідних!?
м. Харків
4, 5, 6 квітня
ХНАТОБ ІВЦ «Бузок»
10:00-18:00
На тебе чекають різноманітні вироби, цікаві знайомства та атмосфера творчості і тепла!?
Не пропусти!?
До Всесвітнього дня театру. Український актор Марко Петлішенко
27 березня в Україні відзначається Всесвітній день театру, встановлений у 1961 р. IX конгресом Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО. Вшановуючи всіх, хто присвятив себе театральному мистецтву, згадаємо покоління українських акторів і режисерів ХХ століття, розквіт творчої діяльності яких припав на 1930–ті роки і був штучно перерваний «Великим терором».
Серед жертв політичних репресій — талановитий український актор Марко Петлішенко (1880–1938), якому виповнюється 145 років від дня народження. Його ім’я відоме сьогодні переважно театрознавцям, хоча, як вважав Валеріян Ревуцький «талантом своїм він сягав не менш високо, ніж Іван» — народний артист України Іван Мар’яненко і брат Марка Петлішенка. Їх батько, Олександр Лукич Петлішенко — рідний брат М.Л. Кропивницького і позашлюбний син Луки Кропивницького, тому носив прізвище своєї матері Петлішенко.
Марко Олександрович Петлішенко народився 29 березня 1880 р. на хуторі Сочеванів поблизу с. Мар’янівки Витязівської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кропивницький район Кіровоградської області). Його старші сини, Іван та Марко, навчалися у Куп’янському міському училищі, мали потяг до театру і, як виявилося, непересічні акторські здібності.
Тому не дивно, що від 1895 р. Марко став працювати у театральній трупі свого знаменитого дядька Кропивницького — спочатку співав у хорі та виконував епізодичні ролі, і вже потім став характерним актором. У 1900 р. перейшов до трупи П. Саксаганського (1900–1907), працював у театрі М. Садовського (1907–1914), в Товаристві українських акторів під орудою І. Мар’яненка (1915–1916), в Національному державному драматичному театрі (1917–1918, Київ), в Полтавському театрі «Рух» (1919–1922), у Харківському народному театрі (1924–1928), у Харківському Червонозаводському театрі (1928–1933), Харківському театрі юного глядача (1934–1937). Зазначимо: у 1919–1923 рр. Петлішенко, напевне, грав у Полтавському драматичному товаристві, а у Полтавському театрі «Рух» — тільки кілька місяців у 1924 р. В останні ж роки свого життя працював не у театрі юного глядача, а у Харківському театрі Ленінського комсомолу.
Персональна виставка Оксани Миланіч
«В ОБІЙМАХ АНГЕЛІВ»
28.03.2025 – 30.03.2025 (велика зала)
Оксана Миланіч народилася в Україні, у місті Харків. Її любов до малювання проявилася ще в ранньому дитинстві, а перша «виставка» відбулася просто на шпалерах її дому.
Оксана закінчила дві художні школи, а після тривалої перерви знову повернулася до творчості. У 2022 році, коли її рідне місто переживало важки воєнні часи, мистецтво стало для неї способом знайти спокій і зосередитися на внутрішньому світі, а не на ракетах, що літали над головою.
Пережиті емоції надихнули на створення ангелів як головних персонажів її мистецтва. Малювати ангелів Оксана любила ще з дитинства, і це завжди помічали люди навколо. Вона малює в авторській об’ємній, багатошаровій акриловій техніці з блискучими елементами, що робить її роботи унікальними.
Попри війну, художниця прагне передавати у своїх картинах спокій і гармонію. 27 лютого 2023 року в харківському інформаційно-виставковому центрі «Бузок» відбулася її перша персональна виставка «Під крилом ангела». Метою виставки було підтримати харків’ян у воєнний час, подарувати людям душевний і духовний відпочинок, можливість насолодитися мистецтвом, надихнути на майбутнє життя й побачити перспективи.
Її друга персональна виставка, «Весняна пісня ангелів», проходила в Харкові, в бібліотеці №11 з 3 по 5 березня 2023 року. Третя персональна виставка, «Місто ангелів», відбулася в харківському інформаційно-виставковому центрі «Бузок» з 26 по 28 лютого 2024 року.
Міжнародні проєкти: Believe in Women – 4th edition. Її роботу було відібрано для участі в четвертій виставці Believe in Women, яка пройшла з 23 по 29 вересня 2024 року. Believe in Women (Новорічна виставка). Картина Оксани була відібрана для участі в новорічній виставці Believe in Women, яка відбулася з 16 по 22 грудня 2024 року. «Utopia» Open Call – The Hug XYZ. 34 Gallery
Її робота «Надія» була відібрана для участі в проєкті «Utopia» в 34 Gallery, міжнародній віртуальній художній ініціативі, що базується на Цілях сталого розвитку ООН та підкреслює важливість психічного здоров’я у глобальному масштабі.
Ювілей пам’ятника Тарасові Шевченку в Харкові
Ювілей пам’ятника Тарасові Шевченку в Харкові
24 березня 2025 року виповнилося 90 років із дня відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку — поету, художнику та громадському діячеві. Його імʼя відоме в усьому світі, а твори перекладені багатьма мовами.
Сьогодні монумент вважається одним із семи чудес Харкова і одним із найкращих пам’ятників Кобзареві у світі. Місце навколо нього у саду Т. Шевченка було і залишається особливим майданчиком, де у воєнний час продовжує збиратися патріотично налаштована громада Харкова. У дні державних свят сюди приходять харків’яни, натхненні пророчими словами Тараса Шевченка: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!». До прикритого від обстрілів памʼятника несуть квіти, містяни співають гімн та читають вірші Кобзаря.
Слова Шевченка наснажують українців на боротьбу за незалежність та свободу. Попри постійні вибухи і ракетні обстріли, з початку війни тут гуртуються громадські активісти, військові, харків’яни та гості міста.
Упродовж десятиліть цей пам’ятник об’єднував навколо себе патріотів України і борців за незалежність. У період брежнєвського «застою» біля нього незламні українці читали поезії в пам’ятні Шевченкові дні. І наприкінці 1980–х років ніяка сила не змогла завадити патріотам проводити мітинги, присвячені відновленню державного прапора України. Саме біля підніжжя харківського пам’ятника Кобзареві 1989 року вперше у східних областях України підняли жовто–блакитний прапор.
Відкриттю памʼятника Т.Г. Шевченку передувала тривала робота. Рішення про його створення було прийнято в червні 1929 року і було розраховано на виконання протягом року. За задумом організаторів конкурсу проєктів, цей пам’ятник повинен був виглядати як монумент великому бунтареві, революціонеру–демократу Т. Шевченку. Одним із завдань партійно–державного керівництва радянської України було створити щось нове і неперевершене, чого протягом десятиліть не спроможні були зробити буржуазні націоналісти «через небажання сваритися з царським урядом».
Масштабність запланованого і брак фінансування, Голодомор і судові політичні процеси відсунули терміни виконання робіт. На підготовку спорудження пам’ятника були мобілізовані широкі творчі маси столиці. У 1934 р. на окресленому майданчику парку урочисто заклали фундамент. Талановитим архітекторам було доручено оновлене планування паркових алей, створення куточків завезених рослин, побудувати каскад падаючої води. Переможцю конкурсу скульптору Матвію Манізеру позували актори харківського театру «Березіль» Наталя Ужвій, Іван Мар’яненко, Олесь Сердюк, Сусана Коваль та інші.
Іван Вернет про Григорія Сковороду
Іван Вернет про Григорія Сковороду
Педагогу, письменнику швейцарського походження Жану Верне, який в Україні публікувався під іменем Іван Пилипович Вернет (1760–1825), цьогоріч виповнюється 265 років. Його вважають одним із перших біографів Григорія Сковороди, який залишив емоційні особисті враження від зустрічі з філософом.
А народився Жан Верне в 1760 р. у незаможній родині у Західній Європі в князівстві Монбельяр, яке з 1793 р. належало Франції. Залишивши батьківський дім, Верне повсякчас почувався швейцарцем, а оселившись на Слобожанщині щиро полюбив м. Харків як другу свою батьківщину, із задоволенням називався швейцарцем–українцем.
Рідні бачили в ньому майбутнього священика, який будучи кандидатом богослов’я мав гідно служити в міській парафії. З цим згодився і Жан Верне, обравши місцем навчання для отримання духовної освіти Тюбінгенський колегіум в Німеччині. Сім’я розраховувала на його скоре повернення. Проте в пошуках заробітку, а також завдяки таланту до вивчення іноземних мов та схильності до мандрів він дістався української землі. Дев’ять років Іван Вернет бездоганно служив читцем (перекладачем) у відомого російського воєначальника Олександра Суворова. Живий розум дозволяв Вернету вільно та хутко перекладати мовами, якими володів: німецькою, французькою, латинською, російською.
Автор книги «Ворог народу» Михайло Млаковий: «У незалежній Україні згадають нашу духовну спадщину»
13 березня виповнилося 130 років від дня народження письменника, публіциста, громадського діяча, репресованого в Харкові у часи «Великого терору» педагога Дзуля (Джуля) Михайла Петровича (1895–1976).
Народився Михайло в селянській родині в 1895 р. у с. Тростянець Долинського повіту у Східній Галичині в Австро–Угорській імперії. Як більшість земляків однолітків, у Першу світову війну служив в Українській Галицькій Армії. Перебував у таборі військовополонених у Польщі, після звільнення звідти в 1920 р. приїхав навчатися до Києва. Одружився, працював спеціалістом у виконавчих органах. Сім’я переїхала до Харкова через пильну увагу спецорганів до «політичного минулого» Михайла та переслідування.
Економіст центральних державних установ у столиці радянської України, він швидко оцінив жахливість і трагічність прірви, до якої штовхала радянська влада український народ. Колективізація, позбавлення виборчих прав, штучний голод і політичні репресії — ось далеко не повний перелік того, що зазнавали українці в Харкові та за його межами.
Намагаючись не бути серед «гвинтиків радянської системи», причетних до злочинів проти людства, Михайло Петрович змінив місце роботи. Обрав педагогічну діяльність. Викладав німецьку мову у школах, які вимушений був змінювати через «чистки» та «викривальні» доноси, як–то звинувачення у «недосконалому володінні українською мовою».
Гонінням і переслідуванням у Харкові піддавались усі вчителі, галичани за походженням, яких вважали націоналістами. Михайло Дзуль 17 листопада 1937 р. Харківським обласним управлінням НКВС був заарештований і доправлений до в’язниці за антирадянські контрреволюційні виступи. Особлива трійка 5 грудня 1937 р. позбавила Дзуля волі на 10 років. Етапом його відправили до маріїнської пересильної в’язниці, де, до речі, колись царські сатрапи утримували керманича більшовиків Володимира Леніна.
У Сибтабі, на золотих копальнях Колими відбував Дзуль своє «покарання». Тільки після арешту наркома НКВС М. Єжова, кримінальну справу було припинено через недоведеність звинувачення. У 1940 р. Михайло Дзуль був звільнений.
Повість «Ворог народу», створена за авторськими спогадами пережитих поневірянь, зробила відомим письменницький дует подружжя Джулів. Літературний твір був написаний в співавторстві з дружиною і підписаний псевдонімами — Олена Звичайна та Михайло Млаковий.
Георгій Висоцький — основоположник науки про ліс,
засновник інституту лісового господарства у Харкові
160 років виповнилося від дня народження академіка Георгія Миколайовича Висоцького (1865–1940), видатного вченого у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії та гідрології. 1 березня 1930 р. вважається днем відкриття заснованого за участі Г.М. Висоцького та очолюваного ним Українського науково–дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації.
Народився Георгій Висоцький 7 (19) лютого 1865 р. у родині збіднілих дворян у с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинський район Сумської області). Дитячі враження від буйної природи краю, розташованого на березі річки Свіси у мальовничій місцевості з своєрідним ландшафтом, значними природними ресурсами, а також глибокими культурно–історичними традиціями, вплинули на вибір спеціальності. По закінченню Глухівської прогімназії та реального училища в Москві, Георгій вступив до Петровсько–Разумовської сільськогосподарської та лісової академії.
У складі Полтавської експедиції з господарської оцінки земель, очолюваної професором В.В. Докучаєвим, молодий вчений визначився з майбутнім. «Найбільш вигідним може бути тільки раціональне господарство, побудоване на основі найновіших знань». Робота з упорядкування цих знань, здобутих у щоденних дослідженнях природи, подарувала йому світове визнання.
Дбайливе ставлення до довкілля, піклування про його майбутнє не завжди подобалось заможним колегам. У рік «першої російської революції» (1905) Георгій Висоцький заслужив репутацію «вільнодумця й бунтаря». Таку оцінку викликав виступ Георгія Миколайовича у Петербурзькому лісовому товаристві. Вчений вимагав передати казенні, удільні та кабінетні землі земствам, які мали забезпечити землею безземельних і малоземельних селян та заборонити продаж землі в приватні руки. Він наполягав на оподаткуванні приватного землеробства прогресивним податком, як важелем, який мав стимулювати перехід від великого приватного землеволодіння до суспільного землекористування.
Попри світоглядні розбіжності, колеги цінували Г. Висоцького за вагомі наукові здобутки. Він мав досвід дослідницької та педагогічної роботи в Київському, Таврійському університетах, багатьох профільних наукових установах східної Європи. Новоросійський (Одеський) університет без захисту дисертації присудив Г.М. Висоцькому науковий ступінь доктора агрономії. У 1915 р. за заслуги перед географічною наукою він удостоєний Золотої медалі імені П.П. Семенова Тянь–Шанського.
У 1926 р. Г.М. Висоцький відгукнувся на престижне запрошення очолити кафедру лісівництва і лісознавства Харківського (колишнього Ново–Олександрійського) інституту сільського і лісового господарства ім. Х.Г. Раковського, у якому працював до 1930 p. Відновлений у Харкові в 1921 р. інститут мав добру репутацію і вважався одним з кращих у Європі (нині це Харківський аграрний університет ім. В.В. Докучаєва). На кафедрі навчалися 16 здібних аспірантів, між яких виділялися майбутні академіки А.Б. Жуков і П.С. Погребняк. Утім, коли на Г.М. Висоцького з різних боків посипались запрошення до співпраці, він не обмежився педагогікою.
Нашого цвіту по всьому світу. 3 березня — Всесвітній день письменника
Щорічно 3 березня в усіх країнах відзначається Всесвітній день письменника — професійне свято літераторів World Day of the writer, повна його назва Всесвітній день миру для письменника. Це свято по праву вважають своїм майстри слова — романісти, прозаїки, поети, памфлетисти, публіцисти, фантасти, фейлетоністи, новелісти, есеїсти, журналісти, історики та блогери.
Рішення про відзначення Всесвітнього дня письменника було прийняте на 48 конгресі Міжнародного ПЕН–клубу, який відбувся в 1986 р. Письменницька організація була заснована в Лондоні в 1921 р. Її назва складається з перших букв англійських слів Poets — поети, Essayists — есеїсти, Novelists — романісти, а складена з перших літер абревіатура збігається зі словом pen, що перекладається з англійської як «ручка».
ВИСТАВКА ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА СПІЛЬНОТИ МАЙСТРІВ
«Art Гурт А»
4.03.2025 – 14.03.2025
З 4 по 14 березня 2025 року в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» відбудеться виставка декоративно-ужиткового мистецтва майстрів спільноти «Art Гурт А».
Представлені роботи створені майстрами міста Харків незважаючи на всі труднощі сьогодення.
Висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до організації цієї виставки.
Відвідавши виставку, ви зможете не тільки насолодитися красою, але й підтримати мистецтво.
Долучайтеся до нас та відкривайте для себе світ творчості!
Часи роботи: 10.00 – 18.00. Вхід вільний.
Дата: 4-14 березня 2025 року.
Місце: інформаційно-виставковий центр «Бузок» (праве крило ХНАТОБу, Сумська, 25).
#виставка #мистецтво #харків #Бузок